Параґенез інститутів розвитку та інституціональна компонента парадигми інноваційного зростання

Abstract

У статті досліджено та узагальнено спільне просторове походження “старих” інститутів розвитку та “нових” інститутів інноваційного розвитку. Обґрунтовано і розкрито інституціональної компоненти парадигми інноваційного розвитку. Встановлено особливості формування “нових” інститутів інноваційного розвитку під впливом змін в інституціональній, науково-технічній, технологічній та соціально-економічній структурах. Доведено, що інституціональні зрушення в економіці в напрямі інноваційності – це довгохвильовий перетворювальний процес соціально-економічного розвитку структурних одиниць, що проявляється в досягненні пікових показників розвитку та процесом хабітуляції, тобто “озвичаюванням” “нових” інститутів інноваційного розвитку. Запропоновано хабітуалізацію “нових” інститутів інноваційного розвитку розуміти як перетворення діяльності інститутів на повсякденну та призвичаєну до нових правил, норм, умов. Зроблено висновок про те, що розвитку інноваційних процесів притаманні революційно-еволюційні перетворення. Такого роду перетворення характеризується нестійкістю, нестабільністю, технологічними проривами, винаходами, науковими відкриттями, які діють за новими принципами.