ЗАПОБІГАННЯ ВЛАДНОМУ СВАВІЛЛЮ ЯК УНІВЕРСАЛЬНИЙ ДОРОБОК І ЗДОБУТОК У СФЕРІ ПРАВ ЛЮДИНИ

Abstract

ЗАПОБІГАННЯ ВЛАДНОМУ СВАВІЛЛЮ ЯК УНІВЕРСАЛЬНИЙ ДОРОБОК І ЗДОБУТОК У СФЕРІ ПРАВ ЛЮДИНИ

Вдаючись до кількісного визначення та ефективної оцінки рівня верховенства права із застосуванням комбінованого показника – Індексу верховенства права 2019-2020 (WJP Rule of Law Index 2019-2020) міжнародна організація World Justice Project підготувала звіт про Всесвітній проект правосуддя до 2020 року, в якому поруч з помітною непохитністю верховенства права відзначається його тривала стагнація [1]. Третій рік поспіль, попри те, що порівняно з попередніми даними кардинальних змін в підсумковій оцінці не відбулося, спостерігається негативна тенденція до зниження рівня верховенства права, зокрема за низкою показників «обмеження урядової влади» («обмеження повноважень інститутів влади»). Безпосередньо Україна за цією рейтинговою оцінкою рівня верховенства права посіла 72 місце з-поміж 128 країн світу, тим самим покращивши свої позиції на шість пунктів [2]. Вона і надалі продовжує торувати шлях щодо забезпечення, зокрема чіткого законодавчого визначення повноважень органів влади, притягнення посадових осіб до відповідальності відповідно до закону, наявності системи стримувань і противаг та законності переходу влади – показників (критеріїв) Індексу верховенства права, за якими зберігається негативна динаміка. Перевага при цьому віддається сучасному розумінню верховенства права (правовладдя) як феномена, нерозривно пов’язаного з людиною, її правами і свободами – універсальною цінністю безвідносно до націй, ідеологій, релігій тощо [3, с. 24-25]. Трактування верховенства права в контексті прав людини, як власне і неминуча залежність примноження наукових надбань у сфері прав людини та організації публічної влади від з’ясування сутності верховенства права, мимоволі актуалізує більш глибоке дослідження прав людини, їхнього змісту та обсягу, що, в свою чергу, породжує помітно інший образ прав людини, ніж той, що, мав формуватися у свідомості представників комунітарного табору (комунаристів) [4, с. 73]. Завдяки зусиллям видатного німецького вченого Роберта Алексі цей образ прав людини сповнений достатніх і необхідних дискурсивно-теоретичних аргументів, зокрема на користь не тільки приватної, а й публічної автономії прав людини, серед яких перебуває аргумент демократії, що «лише в першому наближенні» засвідчує необхідність існування правової системи із певним змістом і певною структурою [4, с. 85, 95-96]. Всі вони покликані по суті протистояти запереченням одного із найважливіших значень і контекстів, а отже й всієї концепції верховенства права авторитетного англійського вченого конституціоналіста Альберта Дайсі, викладеної у його фундаментальній праці «Introduction to the Study of the Law of the Constitution» («Вступ до вивчення конституційного права» або, інший варіант перекладу назви вміщений у російських виданнях 1891 р., 1905 р., 1907 р. – «Основи державного права Англії. Вступ до вивчення англійської конституції»). Верховенство або панування права сприймалося вченим, щонайперше у контрасті з будь-якою урядовою системою, заснованою на застосуванні посадовцями широкої та свавільної примусової влади [5, с. 141]. Наразі існує масив міжнародних документів, посібників із їхнього застосування, взірців загальнотеоретичної думки, завдяки яким верховенство права (правовладдя) набуває своєрідної інтерпретації в дусі, притаманному «спільній спадщині політичних традицій, ідеалів, свободи» [6], європейським цінностям, а також започаткуванню проекту на подальший розвиток мірила як інноваційного і функціонального підходу [7; 3] тощо. Попри це, формування загальнообов’язкових міжнародних стандартів у сфері прав людини продовжує вимагати нових смислових характеристик верховенства права (правовладдя), які мають бути враховані за необхідності і можливості встановлення практичної застосовності його складових елементів, не інакше, як для виокремлення проблеми прав людини стосовно держави і винесення її на порядок денний [8, с. 209]. Досвід авторитетних в сучасному демократичному суспільстві експертних органів та інституцій, які тривалий час досліджують ціннісний потенціал верховенства права (правовладдя) саме у руслі вивчення питань втілення у правотворчу та правозастосовчу діяльність різноманітних складових елементів цього принципу і, водночас, запобіжників порушень чи недомірних (непропорційних) обмежень прав людини [9: 10.], свідчить, що такий шлях є одним з найефективніших, адже призводить до створення зрозумілого та надійного теоретичного підґрунтя для утвердження та реального забезпечення його дії в умовах сучасних людиноцентристських глобалізацій них трансформацій [11, с. 143, 154]. Отже, визнання і беззастережне сприйняття безумовного пріоритету прав і свобод людини відбувається зі збереженням простору дії принципу верховенства права, який несе в собі важливий складовий елемент, зміст якого полягає в передбаченні національним законодавством правових засобів захисту від свавільного втручання органів влади у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, а також можливість здійснення кроків в напрямі визначення найприйнятнішого для правової системи України, варіанту вимог цього принципу, з-поміж яких особливе місце відводиться забезпеченню достатності повноважень владних інститутів та їх посадових осіб. Підґрунтям для цього стають історико-герменевтичні, ціннісні (аксіологічні) уявлення багатьох поколінь вітчизняних і зарубіжних вчених про походження та рівень практичної застосовності вимог щодо запобігання (недопущення) надмірного втручання влади в права людини в умовах конкретного суспільства і держави.

Список використаних джерел

1. World Justice Project Rule of Law Index 2020. URL: https://worldjusticeproject.org/sites/default/files/documents/WJP-ROLI-2020-Online_0.pdf. 2. WJP Rule of Law Index. URL: https://worldjusticeproject.org/rule-of-lawindex/global. 3. Мірило верховенства права (правовладдя) національного рівня: практика України. (Rule of law Checklis t at national level: case of Ukraine) / за заг. ред. М. Козюбри, упорядники та автори коментарів: В. Венгер, А. Заєць, Є. Звєрєв, М. Козюбра, Ю. Матвєєва, О. Цельєв; Центр дослідження проблем верховенства права та його втілення в національну практику України Національного університету «Києво-Могилянська академія». Київ, 2020. 144 с. URL: https://rm.coe.int/rule-of-law-checklist-at-national-level-case-ofukraine/1680a07dd0. 4. Алексі Р. Теорія дискурсу і права людини. Філософія права і загальна теорія права; пер. з англ. С. І. Максимова, О. О. Уварової. 2013. № 1. С. 73-98. 5. Дайси А. В. Основы государственнаго права Англіи (Introduction to the Study of the Law of the Constitution). Введеніе въ изученіе англійской конституціи/ Переводъ О. В. Полторацкой подъ редакціей проф. П.Г. Виноградова. С.- Петербургъ: Изданіе Л. Ф. Пантелъева, 1891. 369 с. URL: https://dlib.rsl.ru/viewer/01003659742#?page=171 6. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: Рада Європи; Конвенція, Міжнародний документ від 04.11.1950 р. Офіційний вісник України. 1998. № 13/№32 2006. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_004 7. Європейська Комісія «За демократію через право». Мірило правовладдя: Коментар. Глосарій. Київ. USAID, 2017. 163 с. 8. Дворкин Р. О правах всерьез / пер. с англ. Макєєва Л. Б. Москва: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2004. 392 с. 9. Едіт Целлер, Роман Куйбіда, Роман Мельник Дискреція адміністративних органів і судовий контроль за її реалізацією (проект). Вересень, 2020. 54 с. 10. Посібник користувача з оцінки дотримання верховенства права в публічному адмініструванні / [Академія Фольке Бернадотта; Програма розвитку ООН]. Київ, 2016. 78 с. URL: goo.gl/9LrZB3. 11. Козюбра M. Принципи права: методологічні підходи до розуміння природи та класифікації в умовах сучасних глобалізаційних трансформацій. Право України. 2017. № 11. С. 142–164.