Проблеми лідерства у працях діячів пізнього Відродження (Дж. Бруно, М. Монтень, Т. Еліот)

Abstract

Мета статті полягає у визначенні внеску Дж. Бруно, М. Монтеня та Т. Еліота у формування лідерської управлінської парадигми, ролі в ній ідеального правителя, базових принципів, яких він мав дотримуватися у своїй діяльності. Методика дослідження ґрунтується на використанні загальнонаукових і спеціальних методів: аналізу та синтезу, узагальнення та систематизації, порівняння та класифікації, структурно-системного, логічного та структурного аналізу. Результати. Результати дослідження засвідчують, що, працюючи за умов феодально-клерикальної реакції ХVІ ст. творці пізнього Відродження обґрунтовували право на вищу владу в політиці й управлінні лише морально-етичних авторитетів суспільства, які прагнуть до його розвитку, а не використовують свій статус правителя у власних цілях. Відданість правителів цій місії і робить їх лідерами, наповнює їх дії силою авторитету. На думку діячів пізнього Відродження, він ґрунтується також на відповідальності, самопожертві, компетентності, мудрості, розумі, справедливості, хоробрості, рішучості та стриманості, гідності й інших рисах, притаманних справжньому лідерові. Практична значущість результатів дослідження. Видатні гуманісти пізнього Відродження саме з лідерством пов’язували надії на суспільний розвиток, перемогу над силами реакції принципів гуманізму та справедливості в управлінні. Історія підтвердила обґрунтованість цих сподівань. Це спонукає до актуалізації лідерської управлінської парадигми під час вирішення проблем сьогодення, активізації наукових досліджень у цій царині.

The purpose of thіs article. From this perspective the authors aim at drawing attention of the scientific community to the previous works of scientists concerning the viewpoints of public figures of the late Renaissance, to identify the contribution of J. Bruno, M. Montane, and T. Elliot into the forming of leadership management paradigm. Methodology of research is based on the use of the general and special scientific methods which enable singling out the leadership component in the scope of the Renaissance sophists’ viewpoints on the management, being under the influence of the ancient world and humanity traditions, on the basis of which they urged to build social relations. Findings. Back in the late Renaissance such viewpoints were hazardous to assert lar and religious persons in power severely criticized humanists. J. Bruno retorted. He contrasted those limited,mean, arrogant princes, tyrants, kings who cared only for themselves with the image of a hero with superhuman abilities. Those, who in contrast, in his striving for high ideals of fairness, unordinary aims are perceived as his life mission. It makes him hover over the routine, makes him generous and fearless, consecutive and persistent in achieving his goal, unites everyone else around it. J. Bruno paid the ultimate price but he did not refuse from his goals. The French writer M. Montaigne was reserved in his assessment of governors but constantly emphasized on their responsibility before the society. They must be competent in management, display generosity, common sense, fairness, courage, consistency, valour, have will power. hen the governor demonstrates all of those in a sincere way, he becomes a real sovereign of fate. In this sense, T. Eliot thought, he had to set an example for his subjects, acting in a fair, judicious, wise, and shrewd way. He had to combine self-mastery with valour and courage. Not through the deeds only, but through the behavior, the governor had to instill trust in those around. Thus, the outstanding public figures of the late Renaissance continued the introduced by their predecessors humane tradition of responsibility of the governors not only before God but before people as well. The right for management they connected not with the origin of those in power but with their personal features and behavior that instilled respect and trust in their subjects. Range of requirements for the ideal governor was extremely wide: from his internal calling to serve high social interests and competence in management to nobleness in everyday life. That ssentially broadened the existing management paradigm, filling it with the elements not characteristic for the monarchy Medieval Age from the overall leadership paradigm. Practical value. They testify that the outstanding humanists of the late Renaissance linked with leadership their hopes for social development, victory over the forces of reaction the principles of humanism and justice in government. History has confirmed the validity of these hopes. This leads to the actualization of the leadership management paradigm in solving the problems of the present, the activation of scientific research in this field.